Шахові турніри

Велика дорога

Але похвали похвалами, а на ноттінгемський потяг квитки продавалися в той час, коли в Кереса ще не було дозволу на поїздку, тому протягом всього 1936 років він зіграв проти гросмейстерів, що входять в шахову еліту, лише чотири партії, зробивши лише одну нічию - з Алехиним.

Коли він починав свою велику дорогу, в травні, в Бад-Наугейме у нього, окрім красивого, але невизначеного епітета "нової зірки", за душею нічого не було; у вересні (після Мюнхена) він став майстром, якого югославський журнал "Sachovsky Glasnik" помістив в десятку кращих 1936 року: 1. Капабланка, 2. Ботвінник, 3. Файн, 4. Ейве, 5. Флор, 6. Алехин, 7. Решев-ський, 8. Ласькер, 9. Лілієнталь, 10. Керес, 11. Рагозін, 12. Пірц. "Chess" писав, що ключ майбутнього в руках ноттінгемськой четвірки (Ботвінник, Файн, Решевський, Флор) і, можливо, Кереса. Чого ще можна було бажати? Сам Керес визнавав, що Занд-ворт і Мюнхен відновили в нім упевненість в своїх силах, яка була поколеблена в Дрездене: "Я завоював собі місце в сім'ї міжнародних майстрів. Тепер я вирішив прокласти собі дорогу в гросмейстери". Подумати лише: вже перед чемпіонатом Естонії 1935 років у нього була мета - лише перше місце, лише той результат, який би надав можливість добитися у Варшаві запрошень на турніри. Цілком імовірно, що цей настільки скромний юний боєць відчував силу свого таланту.